Коли ти зачиняєш очі, тихий голос мами, що лунає здалеку, наче з дитинства, обгортає теплом серед холоду. Шепіт перших променів, що проникає крізь дощ, приносить спокій до тревожних думок. Другий, менш чіткий шепіт, наче вітер у гілках, створює простір для дихання. Легкий дощ на листі стає ритмом, що уповільнює серцебиття та повертає до сьогодні.